2 травня 2018 я відвідала Кошице – друге за величиною місто Словаччини. Як я вже писала раніше, виїхала я до Словаччини з Ужгорода о 1 годині ночі. І це було моєю помилкою.
Потрібно було виїжджати о 7 годині ранку. Близько 10 була б уже в Кошице. І виспалася би нормально, і на ознайомчу прогулянку історичною частиною міста часу вистачило б, з головою.
/
/
Про мою поїздку з Ужгорода до Кошице
Відразу ж, з поїзда Хуст – Ужгород, я пересіла на автобус Ужгород – Кошице. Після автобусних турів з нічними переїздами я вирішила, що в громадському транспорті також зможу добре виспатися. Адже в туристичних автобусах я вмію спати, як немовля. Але не врахувала той факт, що фізично нереально виспатися, якщо на сон залишається лише 2 години!
У поїзді з Хуста поспати не вийшло так як було ще рано, і студенти, які їхали на навчання, активно навколо галасували. В Кошице ми виїхали о 1 годині, а приїхали о 4 годині ночі за українським часом. З цих 3 годин у дорозі на проходження митниці пішло понад 1 годину. А на кордоні між демонстраціями паспорта українцям та словакам особливо не поспиш.
І ось таке сонне чудо, в літньому вбранні (з голими ногами), приїжджає посеред ночі в незнайоме іноземне містечко, виходить з автобуса, а на вулиці +15°С. І це при тому, що за весь час перебування на Закарпатті, температура повітря навіть в нічний час не опускалася нижче +19- +20°С.
Тобто очі злипаються, на вулиці холоднеча, а навколо ніч, і ніякі заклади не працюють…
Добре, що в автобусі були й інші пасажири, які, очевидно, не вперше приїхали до Кошице. Вийшли вони за територію автовокзалу і зупинилися біля сусідньої будівлі.
Як виявилося, це був залізничний вокзал, який відкрився буквально через кілька хвилин. Вже не знаю, відкрили його тому, що охоронець побачив натовп потенційних пасажирів, або за розкладом він відкривається о 3 годині ночі (за місцевим часом). Але це було дуже до речі! На цьому вокзалі, в обнімку з рюкзаком, я змогла подрімати кілька годин, поки не розвиднилося і не потеплішало на вулиці.
Враження від Кошице сонної людини
Незважаючи на те, що на вокзалі, в сидячому положенні, я змогла трохи подрімати, очі тримати відкритими, все одно, було складно. Особливого настрою на прогулянку не було. Апатія разом з втомою здолали мене дуже швидко. Так що більше не стану повторювати подібний трюк з нічним переїздом громадським автобусом. Цей урок запам’ятаю на все життя. 
І, до речі, сонливість відобразилась на моїй уважності. Якби я була тоді більш уважною, змогла би трохи заощадити на каві. Але про все по порядку…
Кілька хитрощів для туристів в Кошице 
1. З собою завжди потрібно мати дрібні гроші!
Після тривалих переїздів перший заклад, який, зазвичай, відвідують люди, – це туалет. Пошук його, за вказівниками, в цивілізованих країнах не викликає особливих труднощів. Ось тільки не скрізь цей туалет безкоштовний. Принаймні, в тих європейських країнах, де я була, безкоштовний туалет можна було знайти тільки в торговому центрі або на автозаправці. І то, напевно, не завжди.
Ось і в Кошице виявилося, що туалет на залізничній станції платний – коштує 50 євроцентів. Благо, що у мене з собою було близько 5 євро їхніми копійками. А ось хлопцеві, який приїхав на тому ж автобусі, що і я, пощастило набагато менше. У нього була тільки велика купюра, яку вночі розміняти ніде. Турнікет, який стоїть на вході в туалети приймає тільки металеві гроші. А у бабусі-наглядачки в тому туалеті не знайшлось дрібних грошей для розміну…
Так що, скоріш за все, хлопцеві довелося «мітити територію» зовні станції. Дівчині в цій ситуації було б набагато складніше.
2. Кава може бути дешевше
Після того, як я «трішки прокинулася», я пішла на пошуки кави, сподіваючись, що після «підзарядки» мої очі відкриються повністю. Шукати довго не довелося. На першому ж поверсі «надибала» Бістро, де купила капучино (1,4 євро) і печеньку у вигляді смайлика (0,7 євро). До речі, печенька виявилася не особливо смачною.
І ось після «підзарядки» кавою, коли голова вже почала майже нормально метикувати, а глазюні – бачити, біля туалету я виявила досить яскравий плакатик, котрий інформував, що пред’явник чека з туалету може купити каву в Бістро на 50 євроцентів дешевше. Щоправда, мені ця інформація вже була не потрібною… 
3. А туалет може бути безкоштовним
В Кошице і на автовокзалі, і на залізничному вокзалі туалети платні – по 0,5 євро. Притому на залізничному вокзалі туалет цілком пристойний: чистий, красивий, сучасний. Чого не можна сказати про туалет на автовокзалі. І, взагалі, автовокзал в Кошице майже нічим не відрізняється від будь-якого автовокзалу в Україні. Такий же убогий. Тільки написи на плакатах і табличках словацькою мовою.
Щоправда, автобуси у них істотно відрізняються від більшості наших – там вони новіші та більш комфортабельні. Транспорт на автовокзалі Кошице майже весь брендований в одному стилі – білий фон з червоно-синіми написами і лого eurobus.
А ось оздоблення жіночого туалету, який знаходиться в підвалі автовокзалу, мене ввело в ступор. Я спочатку навіть сумнівалась – чи вірно я визначила призначення цього приміщення? Всередині туалету, на столику перед дзеркалом, стояло близько 10 букетів різного дизайну і в різних ємностях. Я так і не зрозуміла – було це «приурочено» якійсь події, чи це у них такий «дизайн» інтер’єру… Але виглядала ця виставка букетів посеред туалету доволі дивно.
До речі, там, крім відвідування «кабінки», можна просто помити руки за 10 євроцентів.
Проте, якщо вам не хочеться платити за туалет, то буквально в 10 хвилинах пішки від вокзалів знаходиться великий торговий центр «Аупарк» (Aupark), де можна безкоштовно відвідати туалетну кімнату, яка, до речі, набагато більш сучасна і красива, ніж на автовокзалі Кошице.
4. Безкоштовна карта міста
Один з улюблених моїх безкоштовних сувенірів в туристичних містах – це карта історичного центру. Карту можна і купити де-небудь в сувенірному магазині. Але навіщо платити за те, що можна отримати безкоштовно?
Тому, приїжджаючи в нове місто, я завжди шукаю інформаційний центр для туристів, який зазвичай можна визначити по значку з буквою «i». Так що, коли я добралася до історичної частини Кошице, уважно почала роздивлятися по сторонах у пошуках цієї самої букви. І мої старання були винагороджені – навпроти оперного театру стояв стенд з величезним зеленим круглим значком, який містив білу літеру «i». Стрілка на цьому стенді показувала у бік «Регіонального інформаційного пункту» (Regionálny informačný bod).
Всередині знаходилась дівчина-консультант, яка безкоштовно дала мені карту міста і пояснила, де можна знайти сувенірний магазин. Адже, крім карти, я хотіла купити ще певний сувенірчик. Спілкувались ми з нею, можна сказати, за допомогою жестів, і не погано зрозуміли один одного.
На що я звернула увагу в Кошице
Мова
Туристам слов’янських національностей в Словаччині, наскільки я зрозуміла, для спілкування англійську мову знати не обов’язково, так як українська, російська та словацька мови дуже схожі. Я говорила російською або українською, а люди мене інтуїтивно розуміли. Вони мені відповідали своєю рідною, словацькою, мовою, і я, в загальних рисах, розуміла, про що йде мова. Так що в плані спілкування бар’єрів, я б сказала, взагалі немає.
Чистота
Кошице – дуже чисте і доглянуте містечко. І це кидається в очі. Вже, в таку рань, коли я вийшла на прогулянку, вулиці міста були чисті. Навіть не знаю, являється це заслугою комунальних служб, чи просто ніхто не смітить.
Яскраві клумби з різноманітними весняними квітами, багато зелені і скверів, фонтани… Навколо дуже красиво!
Комунальні служби
Комунальні служби працюють з самого ранку, якісно виконуючи свої обов’язки. На входах в парки і сквери висять таблички, які інформують про те, що можна робити, а чого не можна. Громадський транспорт новенький і гарненький… Одним словом – цивілізація, до якої нам ще далеко.
Цигани
Єдине, що зіпсувало враження від міста – це цигани. Нахабство, безпардонність, тваринно-стадна поведінка – це, здається, типові риси для більшості представників цієї етнічної групи, не залежно від країни проживання.
Між історичною частиною міста і вокзалами знаходиться красивий зелений парк, де я хотіла трішки відпочити після прогулянки містом, повалявшись в молодій зеленій траві.
Але, як виявилося, на території цього скверу живуть якісь бездомні цигани. І, що саме мерзенне, вони влаштували собі туалет прямо посеред парку між дерев. Навіть перехожі їх не бентежили. Наприклад, одна жирна бабища підняла своє барахло, стала раком і…
Фу! Аж противно згадувати. І це при тому, що повз постійно проходять люди на вокзал і назад. Не розумію тільки, чому поліція там не приймає ніяких мір по відношенню до цих безпардонних персонажів?
Так ось, відійшла я подалі від місця скупчення цих грязнуль (не побоюся цього слова, тому що саме так вони себе і ведуть!). Вибрала невелику галявину посеред красивої молодої соковитої трави з кульбабами і приземлилася там з ноутбуком. Буквально через 10 хв біля мене вже з’явилася зграя молодих циганів з дітьми. І це ж треба було мене розглянути на іншій стороні парку!
Я, в принципі, не расистка, але подібного роду персонажі мене лякають. Абсолютно непотрібні, в деякій мірі, навіть, небезпечні, члени суспільства! Мені здається, що вони не упустять шансу що-небудь поцупити. Тому відразу ж зібрала свої речі і потопали на вокзал. Краще посиджу серед бетону і пилу, ніж стану жертвою пограбування.
Підсумок
В цілому, враження від міста залишилися дуже приємні, якщо, звичайно, не звертати уваги на напівсонний стан і «знайомство» з місцевими циганами.
Містечко дуже гарне та чисте. Щоправда, його історична частина не особливо велика за площею, тому одного дня для знайомства, думаю, з головою вистачить. Але відвідати Кошице, однозначно, потрібно. Адже, поміж іншого, там є кілька дивовижних творінь архітектури, про які розповім іншого разу.
