Серпень 2016. Довго думала, куди і яким чином з’їздити, щоб відпочити від роботи. Вирішила не ускладнювати собі життя і вибрала найлегший варіант – купила автобусний тур містами Європи.
Ось тільки в тур автобус відправляється з м. Львів, а я проживаю в м. Суми – тобто, якщо дивитися на карту, це дві точки, що розташовані з протилежних країв України.
\
\
Як доїхати з м. Суми до Львова?
Так, моя задача – проїхати через всю країну, щоб потрапити на автобус, який від’їжджає 7 серпня о 8.30 (за попередніми даними) з м. Львів. А прямих рейсів з Сум до Львова немає. Хіба тільки попроситися в маршрутку, що їде за маршрутом Суми – Польща… Але, очевидно, візьмуть вони мене з собою тільки в тому випадку, якщо будуть вільні місця, та й перевагу віддаватимуть тим, хто їде в кінцевий пункт призначення, а не до Львову. Ще й грошей можуть попросити як за квиток до Варшави… 
Варіант залишається один – їхати з пересадками – через Київ, Харків або Конотоп. Але з Конотопа та Харкова до Львова їздить буквально 1-2 потяги. І ті істотно дорожче, ніж Київські. Тому вирішила їхати через Київ. Благо, з Сум до Києва дістатися варіантів просто маса – і кілька поїздів і маршрутки щогодини – вибирай, що хочеш…
Я вибрала поїзд, який виїжджає з Сум о 5.40 і приїжджає до Києва близько 10 години ранку. Через сайт Укрзалізниці купила квиток в сидячий вагон класу С2. Ще є С1 і С3 – в чому різниця, крім ціни, так і не зрозуміла.
Можливо, через ранковий час, а може – кондиціонер, але в вагоні була дуже навіть непогана температура – не жарко і не холодно. Сидіння дуже широкі і майже зручні. Сусіднє з моїм крісло було вільним, так що мені можна було “перетворити” його з сидячого в лежаче, але я не стала випробовувати долю… Не відомо, наскільки нервовий в вагоні провідник . Щоправда, і в сидячому положенні я непогано виспалася…
Що робити в Києві під час кількагодинного очікування потяга?
Кафе Олів’є на Південному вокзалі Києва
Приїхала до Києва близько 10-тої, а мій наступний потяг до Львова о 15.40. Тобто у мене залишалося 5 годин вільного часу для прогулянки Києвом. Поки сиділа в кафешці на Південному вокзалі, вирішила в інеті знайти, що можна за цей час подивитися в Києві.
До речі, кафе Олів’є на Південному вокзалі Києва дуже навіть не погане. Чистенько, затишно, величезний асортимент “цікавих” і, впевнена, смачних страв. Але ціни істотно вищі, ніж в подібних закладах м. Суми. Наприклад, 120 г. салату олів’є – 14,50 грн, а склянка полуничного компоту – 8,50 грн.
Нічого цікавого для себе в Інтернеті я не виявила – на сайтах рекомендують одні і ті ж пам’ятки, які туристи відвідують в першу чергу, відвідуючи Київ. Але, якщо в Києві вже не вперше, то дивитися повторно ці пам’ятки, м’яко кажучи, не цікаво.
Піша прогулянка Києвом
Під час однієї з минулих поїздок до Києва я випадково виявила парк мініатюр, де представлені всі архітектурні пам’ятники Києва і не тільки. Серед тих пам’яток для себе виділила два храми, які потрібно побачити на власні очі. Так як часу в мене було небагато, а їздити громадським транспортом я не люблю, то вирішила цього разу подивитися тільки один з них – Костел святого Миколая (м. Київ, вул. Велика Васильківська, 77) – храм в готичному стилі. Навігатор мені “сказав”, що прогулянка пішки до храму займе хвилин 40. В результаті дорога зайняла близько 1,5 год, через те, що навігатор показував якісь неіснуючі маршрути, що завели мене в глухий кут.
Костел святого Миколая в Києві
Прогулявшись містом, помилувавшись дорогущими «пам’ятками» сучасної архітектури – шикарними ресторанами, торговими центрами та готелями, я, з горем пополам, знайшла храм, який шукала. Здається, це найвражаюча споруда Києва! …Правда, якщо тільки не звертати уваги на те, що реконструкція його не торкалася десятиліттями, і він досить-таки в жалюгідному стані.
Проте, все рівно, мені здається – це архітектурне творіння не може залишити нікого байдужим в своїй похмуро-величній красі. Особисто у мене зовнішній вигляд Церкви святого Миколая викликає дуже змішані почуття – одночасно захват і якесь хвилювання… Думаю, вночі було б страшно ходити цією вулицею біля храму, або можна було б зняти відмінні кадри для фільму про вампірів .
Подібні будівлі малюють на картинках, присвячених Хеллоуїну. І навколо нього повинні літати кажани. Непогана обитель для Дракули .
На жаль, фото не може передати все те похмуре відчуття величі, яке випромінює цей храм.
До цього я думала, що найкрасивішим храмом України можна назвати храм Ольги і Єлизавети у Львові. Тепер я впевнена – обидва ці готичні храми варті уваги. Різниця тільки в тому, що храм Ольги і Єлизавети діючий – він більш доглянутий, елегантний, ніби зразок вишуканої “жіночної” неоготики. А Костел святого Миколая виглядає більш “грубо”. Цей храм своїм чудовим і, в той же час, похмурим виглядом створює враження такої собі “мужньої” неоготики…
Начебто і не весна на вулиці, а на мене, мабуть, щось впливає, якщо я вже храми «шипперю»…
Помилувавшись Церквой святого Миколая, для себе зазначила, що у мене з’явився іще один улюблений храм. Вкотре впевнилася в думці, що мій найулюбленіший напрямок в архітектурі – неоготика. І з чудовим настроєм я вирушила на вокзал.
Враження від купейного вагону потягу Київ – Львів
Тепер залишалося дістатися до Львова. Не зважаючи на неймовірну спеку та 12 годин у дорозі , які чекали на мене, я була спокійна. Бо ж я придбала собі купейний квиток, а їхати в купе має бути зручно.
Та мій гарний настрій швидко почав змінюватися хвилюванням, коли я зайшла у свій потяг. Вагон був старий, і жодних пультів із кнопками, інформуючими лампочками чи розетками для зарядки гаджетів в своєму купе я не виявила. Більше того, вагон, вочевидь, довго простояв під палючим сонцем, тож з вулиці я потрапила одразу …до сауни.
А розетки все ж знайшлися – але не в купе, а в коридорі між вікнами – кілька штук на коридор. Тому деякі пасажири на час поїздки перемістилися зі своїх купе до коридору – для підзарядки телефонів або перегляду фільмів.
Та й з приводу спеки також переживала я даремно – через деякий час у вагоні включили кондиціонер і за пару годинок повітря охололо.
Так що до Львова я доїхала цілком комфортно! 🙂
