Коли я вранці виїжджала з м. Суми, моє таксі до залізничного вокзалу запізнилось на 10 хв. Я одразу ж подумала про те, як невдало починається моя подорож, але вирішила не грузити себе подібними темами. І ось під час перетину україно-польського кордону я про це згадала…
\
\
Почалося все з того, що спершу ми приїхали до пункту пропуску Малий Краківець, але там виявилася черга з 5 автобусів, і наш керівник групи вирішив «обхитрувати митницю» – автобус розгорнули і поїхали у бік пункту пропуску Будомєж – Грушів.
Дійсно, на цьому пункті було не багато машин і жодного автобуса. Думали, що скоро будемо в Кракові… Але не так сталося, як гадалося!
Український кордон перейшли без проблем. Люди в формі з нашивками у вигляді українських прапорів оглянули багаж, запустили в багажне відділення собаку та зібрали на перевірку паспорти у всіх пасажирів. На все це пішло, в цілому, близько 40 хв.
Думали, що проходження польського кордону займе так само – не більше 40 хв. Але…
Спочатку ми якийсь час просто сиділи в автобусі, і з боку польських митників не було взагалі ніяких проявів. Потім з’явився дядечко у формі і почав збирати всі паспорти, показуючи на деяких пасажирів пальцем, мовляв, йди здавай відбитки… Близько 10 осіб з автобусу пішли до віконця на «здачу», але раптом поляки передумали і вирішили, що нічого вам розслаблятися, – хочемо всіх пасажирів на відбитки перевірити. Правда, обладнання для сканування пальців чомусь не працювало. Спочатку в одному віконці пробували здати відбитки – машинка відмовлялася сканувати. Потім дружною юрбою потопали до другого віконця – і там та ж картина – сканер відбитків вперто відмовлявся працювати. Після двох невдалих спроб польський митник, порадившись по телефону з колегами, з поважним виглядом приніс валізку, в якій містився ще один вид сканера відбитків. Цей сканер виявився більш «працьовитим» і, з горем пополам, відбитки ми все-таки здали.
Після цього почалася процедура перевірки багажного відділення. В основному звертали увагу на валізи з замками. Періодично керівник нашої групи заходив в автобус з черговим оголошенням типу «чия валіза – чорного кольору з кодовим замком?». І пасажир, викрикуючи «Моя! Моя!», тупотів відкривати цей самий замок, щоб пильні охоронці польського кордону змогли переглянути його речі. Але раптом серед валіз виявилася одна, господар якої так і не з’явився, – ніхто не хотів визнавати цей чемодан. Довелося зламувати замок. І о диво! На превелику радість поляків і на наше горе в валізі виявили 74 блоки сигарет Мальборо.
І наші очікувані 40 хв повільно перетворилися в 7-ми годинну екскурсію по польській митниці…
Автобус загнали на оглядову яму. Вигнали з нього усіх пасажирів з їхнім багажем. Добре, що хоча б не стали розбирали автобус на гвинтики. Проте в кожну щілину та отвір заглянули. Також переглянули валізи і сумки усіх пасажирів.
Й почали дууууже повільно оформляти процедуру. Мовляв, комусь потрібно платити штраф близько 5000 злотих, і хтось повинен визнати свою провину…
Спочатку намагалися переконати одного водія, потім іншого… Потім керівник групи озвучив “розумну” ідею, що, мовляв, штраф заплатить турфірма і фірма перевізник на двох, а хтось із пасажирів повинен взяти провину на себе. Потім з’явилася інформація, що у турфірми є відео, на якому видно, хто поставив валізу до багажного відділення. Правда, вони дивитися його з якихось своїх причин не хочуть. І цієї людини точно немає серед пасажирів та водіїв автобуса. А потім хтось сказав, що цей автобус вирішили залишають на митниці, поки не розберуться, а нам надішлють інший….
І так ми гуляли по території митниці кілька годин, періодично слухаючи нову інформацію у справі… В результаті о 19 годині вечора нас відпустили на нашому ж автобусі…
Я так і не зрозуміла, на кого «повісили» провину, але керівник групи і один водій були оформлені як свідки. І якось так вийшло, що навіть штраф платити не довелося…
Зате нашу очікувану екскурсію Краковом замінила така собі ексклюзивна «екскурсія» по пункту пропуску Грушів-Будомєж 
