Вересень 2017 г. Вдома стало нудно. Виникла необхідність кудись вирватися, щоб розвіятися. Не надовго… На один день…
А варіантів то не так вже й багато, враховуючи моє місце проживання. Щоб одним днем з’їздити і повернутися, та ще й подивитися якісь цікавинки, – це тільки Київ або Харків.
Вибір зупинився на Києві – а саме, на Національному музеї народної архітектури та побуту України (Музей у Пирогові)
Туди я і відправилась…
.
.
Національний музей народної архітектури та побуту України в Пирогові
Приїхала я сонячним осіннім ранком до Києва і переді мною постало питання:
Як дістатися до Пирогова?
Взагалі то, думаю, є автобуси або маршрутки, які їздять від метро до музею. Принаймні, з Пирогова до метро Либідська точно їздить автобус (здається, №27). На ньому я поверталася до Києва після відвідування “історичної” частини України.
Але легких шляхів ми не шукаємо 
. Так що вранці з вокзалу Київ-Пасажирський до Музею у Пирогові я вирішила прогулятися пішки…
Точніше майже пішки.
Доїхала до метро Виставковий центр і через Голосіївський парк потопала до музею. На цей весь мій маршрут пішло 2-3 години, з урахуванням всіх блукань.
Національний Експоцентр України
А “блукання” почалися з Національного Експоцентру України (ВДНГ), який знаходиться через дорогу від метро Виставковий центр.
Пройшлася по території Експоцентру, подивилася стенди, інформаційні таблички. Звернула увагу на кількість сміття на асфальті – або ввечері там було дуже весело, або двірник там місяць не прибирався… Та й ремонтом фасадів цей виставковий центр особливо не вражає 
. Радянський дух просто літає в повітрі.
Хоча деякі супер модернові речі все таки присутні. Наприклад, експозиція “Трансформація”.
На центральній алеї ВДНГ в Києві відкрили арт-об’єкт “Трансформація”, який є символом особистісного розвитку. Він зроблений у вигляді фігури людини, яка виходить із куба. Цікава вона тим, що реагує на наближення людей загорянням світла в грудях.
http://kievvlast.com.ua/news/v_kieve_pojavilas_skulptura_kotoraja_zazhigaetsja_ot_kasanij_foto54303
На табличці з описом експозиції, серед безлічі інших букв, написано “Не шукай привід ненавидіти, шукай причину любити”.
Іншим цікавим об’єктом ВДНГ стала стайня із, здається, картонною головою коня, яка стирчить з вікна на горищі.
Напис на стіні будівлі інформує “А наше лоша припало до вівса, з’їло так багато, що в конюшні тіснувато”.
Більше нічого цікавого для себе в Київському ВДНГ я не знайшла. Але, можливо, просто погано дивилася. Чи точніше – взагалі не дивилася
Подальший маршрут пролягав через Голосіївський парк на вулицю Академіка Заболотного. Після пару-годинної прогулянки серед білок і спортсменів по лісу (по-іншому цей парк не назовеш), я нарешті-то вибралася на відкриту місцевість і побачила заповітний вказівник “Музей у Пірогові”
А трохи далі – ще один – маленька стрілочка в бік пустинного поля. Я аж засумнівалася в правильності указання напряму.
Та сумнівалася я даремно! Дорога привела мене прямісінько до Національного музею народної архітектури та побуту України у Пирогові…
На момент відкриття музею в Пирогові у 1976 році його територія становила 120 га, на яких було розміщено більше 150 споруд – пам’яток української архітектури і побуту. Всі вони були згруповані в 5 експозицій: Середнє Подніпров’я, Полтавщина, Слобожанщина, Полісся і Поділля.
Згодом музей у Пирогові ріс і розвивався – територія музею досягла 150 га, кількість історичних споруд зросла до 300 експонатів, було сформовано унікальну за своєю величиною колекцію етнографічних експонатів – близько 40 000.
http://pirogovo.org.ua/history.html
Що ж можна побачити в Національному музеї народної архітектури та побуту України у Пирогові?
Вхід до музею платний для всіх, крім дітей до 7-ми років. При тому для різних категорій і вікових груп – вартість відрізняється. Також потрібно доплачувати за в’їзд на територію музею на машині. Мені, як дорослій людині без машини, квиток до музею Пирогові обійшовся в 40 грн.
Біля входу в музей висять карти, за допомогою яких можна вивчити план місцевості і продумати маршрут.
Але так як я не вважаю за потрібне продумувати маршрути наперед, то просто пішла світ за очі. В результаті маршрут моєї прогулянки по музею народної архітектури та побуту виглядає приблизно так: Середнє Подніпров’я – Співоче поле – Зона млинів – Поділля – Буковина – Гуцульщина.
Перший пункт призначення, якщо вірити карті, – “Середнє Подніпров’я”. А ось дорога до нього:
Середнє Подніпров’я
Спустившись вниз по дорозі, я крупним планом побачила будинок в українському народному стилі, який працівники музею перекривали, змінюючи стару почорнілу солому на даху на свіженькі золотисті снопи жита. Хатка з білими стінами і солом’яною стріхою стояла на території, огородженій з двох сторін тином. А на “задньому дворі” цього будинку було кілька старовинних вуликів також із солом’яними дахами.
Через дорогу від цієї садиби стояла майже така сама хатина з квітковим садком у дворі. Так як це реальні будинки, що збереглися до наших днів, то на кожній будівлі або біля неї є інформаційна табличка з описом.
Хати розташовані уздовж дороги і утворюють вулицю або, такий собі, хутірець в українському народному стилі.
Крім маленьких хатинок на території Подніпров’я в Пирогові, також є будинки більших розмірів – мабуть, на кілька сімей, або для більш заможної родини.
Трохи далі стоїть дерев’яна старовинна церква. Спочатку я подумала, що це просто “муляж” древнього храму – макет, порожній зсередини. Але не тут-то було. Це справжня повноцінна Церква з села Зарубинці Черкаської обл., 1742 р.!
Правда, священика в ній не було. Або я його просто не помітила
Співоче поле і зона повітряних млинів
З Середнього Подніпров’я в Пирогові я потрапила на Співоче поле. Ось тут просто рай для гурманів. Ряди будиночків зі стравами української народної кухні. Все таке апетитне і смачне на вигляд! Аж слинки течуть!
Вуличка з кіосками з їжею впирається в ярмарок народних умільців та сільськогосподарської продукції. Мед … Лікарські трави … Сувеніри … Одним словом, “базар” в українському народному стилі 
А на тлі всього цього “движу” розташоване ціле поле вітряних млинів. Різноманітних. Великих і маленьких. Трухлих і не дуже…
Млини – це, напевно, основний вид споруд, які я хотіла побачити в цьому музеї. Але якось вони мене не вразили.
По-перше, на дверях висять замки – як там всередині подивитися не можна. Але ж цікаво!
По-друге, вони в не дуже гарній формі – сірі і не фарбовані, здається, що скоро впадуть. Та й розташовані так, що красивого фото не зробиш
Так що після 5-ти хвилинної фотосесії з млинами пішла я по сірій бруківці уздовж лісу.
І потрапила на Поділля …
Поділля
На Поділлі також кілька хатин утворили вулицю в старовинному українському стилі. А недалеко від житлових приміщень стоїть ще одний дерев’яний храм.
Чомусь ходити по дорозі, як це роблять нормальні люди, у мене не вийшло. Та й втома давалася взнаки – все таки декілька-кілометрова прогулянка по Голосіївському парку дала про себе знати. Мені просто-напросто було ліньки шукати дорогу. І я пішла навпростець через кущі. Спустилася по схилу в ліс і потрапила ще до однієї експозиції. Судячи з карти, думаю, це була Буковина, але, можливо, я помиляюся…
Буковина
Тут стояв всього один будиночок. Можливо, там були і інші будівлі, але серед дерев я їх не розгледіла.
Цей будинок відрізнявся від попередніх. У нього цегляний фундамент і якісь величезні дерев’яні колеса стирчать зі стін. Я не знавець давньої архітектури і побуту, але, здається, це також млин. Тільки вже інший. Старовинний водяний млин стоїть на висохлому руслі річки … Водного потоку в цій картині явно не вистачає.
Після настільки насиченою прогулянки на відкритому повітрі мені захотілося трішки відпочити. Тому я пішла в ліс шукати галявину для перепочинку і потрапила на територію Гуцульщини.
Гуцульщина в Пирогові
А на території Гуцульщини і зараз все не так як на рівнині – це особливий, інший світ. Ось і архітектура у них виглядає зовсім по-іншому. Все таки це гірська місцевость. Полів з соломою для дахів у них немає. Дерев’яні будинки перекриті дерев’яною “черепицею”…
——————-*************——————-
На цьому моя прогулянка по музею в Пирогові і закінчилася.
Правда, я не збиралася її закінчувати, а хотіла ще якийсь регіон відвідати. Але якимось чином мої “блукання” по бездоріжжю вивели мене в реальне сучасне Пирогово за територію музею. А повертатися я не стала. Сіла на автобус і поїхала в наступну пригоду до Києва…
Повернуся якось іншим разом! Все-таки і половини всього, що можна, не переглянула. Так що є заради чого повертатися!
