30 травня 2018 в другій половині дня я приїхала до Ужгорода.
Чудове невелике провінційне містечко. Я вже бувала в цьому місті. І тоді воно мене зачарувало своєю екзотичністю – не типовою для інших регіонів України архітектурою, природою, кліматом. Нехай Ужгород і найменший обласний цент України, але він унікальний – такої атмосфери немає ні в якому іншому обласному центрі. Якщо Львів вважається культурною столицею України, то Ужгороду можна присвоїти звання туристичної столиці. І, думаю, це буде цілком заслужено.
Що вже говорити… Я в захваті від Закарпаття і його «відправної точки» – Ужгорода, раніше званого Унгваром.
/
/
Що можна подивитися в Ужгороді за кілька годин?
Так ось. Приїхала я в Ужгород і відразу ж заселилася до готелю, який заздалегідь забронювала на booking.com . Готель знаходився буквально в 30 піших хвилинах від залізничного вокзалу, і я не стала чекати громадського транспорту або викликати таксі. Відразу ж, з вокзалу, влаштувала собі прогулянку містом.
Вокзал знаходиться в лівобережній частині міста, яка забудовувалася переважно в радянські часи. Тому, коли виходиш за його територію, здається, ніби потрапив в типове українське смт. Явні ознаки провінційності і маленькі непоказні багатоповерхівки уздовж вулиць дуже сильно кидаються в очі. Перша думка, яка приповзає в голову, – навіщо я сюди приїхала? Що я тут забула?
Але не варто ось так відразу лякатися. Потрібно просто дістатися до Правобережної частини Ужгорода – в Старе Місто :). І там вже точно знайдеться щось, що вас зачарує. Хоча, навіть, на “сучасному” лівому березі є досить гарні архітектурно-скульптурні споруди. Просто їх набагато менше, ніж в Старому Місті.
Храм Христа Спасителя
Перша пам’ятка, яка зустрілася у мене на шляху до готелю, – це дуже гарний сучасний храм в стилі бароко – Храм Христа Спасителя, також відомий як Свято-Хрестовоздвиженський православний кафедральний собор або Кирило-Мефодіївський собор в Ужгороді.
Це найновіший храм Унгвару, будівництво якого було закінчено в 2000 р. Але в своїй величі і помпезності він не поступається жодному іншому православному храму України. Його видно здалеку. Байдуже пройти повз нього просто-таки неможливо. Дуже гарний собор!
Річка Уж
Після заселення в хостел, який також знаходився на лівому березі, я не поспішаючи відправилася на прогулянку по місту. У пошуках моста на інший берег, я вийшла на набережну річки Уж, яка є притокою річки Лаборець (Словаччина), і спустилася до води. На мою думку, ця мілководна гірська річка з її кам’янистим дном є однією з головних визначних пам’яток Ужгорода, нарівні з замком, храмами, музеями і ботанічним садом.
Ще в прошлу свою поїздку я звернула увагу, що навіть посередині річки качкам “по коліно”. Я не знаю, яка там найглибша точка, але одягнені люди переходять р. Уж вбрід, закотивши штани до колін. Щоправда, навіть не уявляю, навіщо вони це роблять, але в різних місцях можна побачити цілі делегації, які переходять по воді з одного берега на інший :).
Я також не змогла упустити можливість побовтатися в чистій, прозорій воді гірської річки. І, що дивно, не дивлячись на пору року, вода в річці була досить теплою. Можна було б скупатися, якби у мене був купальник і я знала, де знаходиться пляж в Ужгороді. Щоправда, камені на дні дуже слизькі і тиснуть в ноги. Топати вбрід через Уж на інший берег я б не ризикнула ;).
Далі по молодій соковитій зеленій траві на березі, мимо гарного сучасного готелю «Україна», я вийшла на Київську набережну, до мосту Масарика, котрий був побудований в 1937 р. і названий на честь першого президента Чехословацької Республіки – Томаша Гарріга Масарика.
На набережній знаходився туристичний вказівник з картою міста, де я ознайомилась із списком туристичних пам’яток Ужгорода.
Народна площа в Ужгороді
Після короткого вивчення карти я вирішила прокласти свій маршрут повз Закарпатську обласну адміністрацію та закінчити свою прогулянку на Пішохідному мосту.
Так я вийшла на Народну площу, на якій знаходяться Пам’ятник Тарасу Шевченку, будівля Закарпатської обласної держ. адміністрації і один з найбільших фонтанів Ужгорода.
Бронзово-андезитовий пам’ятник Тарасу Григоровичу Шевченку в партерному сквері неподалік обласної державної адміністрації встановлений 9 березня 1999 р., в день 185-ї річниці від дня народження поета. Скульптор – М. Михайлюк та архітектор В. Лезу…
Вікіпедія
Пам’ятник встановлено перед обласною адміністрацією, а навпроти організована зона відпочинку з фонтаном у центрі для городян і туристів. Дорослі сидять на лавках, насолоджуючись весняним теплом, а діти граються з фонтаном, намагаючись не потрапити під струмінь води, що б’є з-під землі.
Я люблю Ужгород
Далі, на площі Поштовій біля міської адміністрації, я знайшла величезну пластикову скульптуру «Я люблю Ужгород». Ось тільки букву «я» хтось поцупив, мабуть, собі на пам’ять, а буква «д» була розбита. Нехай Ужгород і відрізняється від інших міст України своєю атмосферою, але наявність малолітніх дебілоїдів-вандалів – це, судячи з усього, спільна риса для всієї країни 🙁 .
Туристичний центр Ужгорода
Від Поштової площі я вийшла на вулицю Корзо, де ліхтарник дядя Коля, відображений в бронзі, застиг у часі на стіні однієї з будівель.
Пам’ятник ліхтарнику
Встановлений 2010 року Михайлом Колодко, присвячений реальному жителю міста, дяді Колі, який протягом 40 років вмикав старі ужгородські електричні ліхтарі.
На драбині біля ліхтаря. Зосереджений, в окулярах і капелюсі. І – бронзовий. Він є однією з візитівок Ужгорода, оберегом його центральних вулиць, доглядачем ліхтарів, що вмикаються тепер автоматично і добрим другом ужгородців.
Вікіпедія
Костел святого Юрія
Не далеко від дяді Колі, на вулиці Волошина, розташована ще одна архітектурна пам’ятка – Костел святого Юрія.
Нині існуючий костел вибудували в 1762–1766 роках у стилі пізнього бароко. У 1830–1831 роках храм частково перебудували і збільшили. Ще 1820 року на вежі костела розмістили міський годинник. Годинник постраждав від пожежі і був відновлений 1857 року. Годинник перестав працювати 1904 року, і його замінили на новий виробництва фірми Йожефа та Давида Фрідів. Він і зберігається дотепер.
Вікіпедія
Далі я вийшла на театральну площу, де містяться ще два популярних туристичних об’єкта Ужгорода.
Ужгородська хоральна синагога
Один з них – це яскрава будівля незвичайного архітектурного стилю в червоних тонах, в якій в довоєнний час розміщувалась синагога. Але після винищення німцями єврейської громади Ужгорода синагогу перебудували в філармонію. І тепер в цьому красивому червоному будиночку розташована Закарпатська обласна філармонія.
Ужгор́одська синаѓога — хоральна синагога ортодоксальної громади євреїв-ашкеназі в м.Ужгород. Побудована за проектом архітекторів Дюли Паппа та Ференца Саболча[2] у неомавританському стилі; відкрита в 1904 році.
Вікіпедія
Пам’ятник Художнику Ігнатію Рошковичу
Крім синагоги на Театральній площі біля Пішохідного моста стоїть бронзовий художник, який малює пейзаж. Це Ігнатій Рошкович пише пейзаж річки Уж. Такий же пам’ятник встановлений в Будапешті. Відрізняються ці дві скульптури тільки пейзажем на полотні художника.
Забобонні туристи вже встигли до блиску затерти праву руку і ліву ногу художника, незважаючи на те, що він досить молодий – встановлений 19 листопада 2012 р.
Сакури в Ужгороді
Так я і дійшла до Пішохідного моста через Уж, перетнувши який повернулася назад в готель. В цілому прогулянкою я залишилася задоволена, якщо не враховувати той факт, що в незручних босоніжках в перший же день свого туру натерла ноги 
.
Але основна мета моєї поїздки так і не була досягнута. Я вибрала час поїздки навесні заради сакур. А вони вже відцвіли, не дочекавшись мене 🙁 . Подекуди на деревах висіли «напівдохлі» квіточки, а на землі був рожевий килим з сухих пелюсток. Ось і все, що я встигла побачити від Фестивалю Сакур .
Але зате вперше в житті побачила, як цвіте декоративний рожевий глід.
На деяких вулицях Ужгорода цілі алеї невисоких дерев з невеликими махровими рожевими квіточками. Спочатку я вже було подумала, що це сакура. Але виявилося, що це декоративний махровий глід, оформлений у вигляді дерева 🙂 .
