Відправною точкою нашої осінньої міні-подорожі в Іспанію став Київ. На прогулянку столицею України в розпорядженні було півдня. І, в черговий раз, виникло питання: «Що подивитися в Києві за півдня?»
Коли приїжджаєш до міста в сотий раз, нових цікавих місць для відвідування залишається все менше і менше. Але це не про Київ. Приїжджаючи в це місто, щоразу знаходжу для себе щось нове.
Колись я випадково знайшла парк “Київ в мініатюрі” в Гідропарку, де були представлені мініатюрні копії основних визначних пам’яток України. Там я звернула увагу на Мечеть Ар-Рахма — досить екзотичний храм для наших місць, який вирішила коли-небудь обов’язково відвідати. І ось це «коли-небудь» настало.
…..
Мечеть Ар-Рахма і Парк Гейдара Алієва — дві східні пам’ятки Києва
Приїхали ми до Києва вранці в понеділок, 8 жовтня. Життя на вокзалі кипіло й вирувало — всі навколо кудись поспішали, до метро було не проштовхнутися.
Не люблю натовп. Але в той день особливого вибору не було. Людей було багато не тільки в метро — на зупинках громадського транспорту їх було не менше. Так що довелося злитися з натовпом і все ж їхати на метро…
Ар-Рахма — перша мечеть в Києві
Гугл сказав, що одна з найближчих станцій до мечеті Ар-Рахма — це Контрактова площа. До неї ми й вирушили. Судячи з Гуглівского маршруту, мечеть знаходилася у 20-ти піших хвилинах від станції.
Особливість піших гугл-маршрутів в тому, що нормальну дорогу іноді він не бачить і заводить в такі нетрі, що просто офігіваєш. Ось і цього разу, до мечеті ми тупотіли якимось незрозумілими стежинами — повз будівничі майданчики, через кущі й звалища сміття, повз новенькі котеджі та занедбані руїни. Такими маршрутами туристів не водять.
У якийсь момент я почала сумніватися в правильності нашого шляху. Але все ж ми дісталися до мечеті Ар-Рахма.
Якщо на вокзалі життя вирувало, то тут була абсолютна порожнеча — жодного туриста. Тільки у дворі іноді з’являлися люди в мусульманському одязі. В мене виникли сумніви — чи можна заходити всередину. Озирнулася навколо і знайшла табличку, яка говорила, що з 9 до 21 вхід в мечеть вільний, і вони запрошують усіх охочих на екскурсію.
Заходити було якось лячно. І поки ми роздумували, варто заходити всередину чи ні, до нас три рази виходили люди з питанням, чому ми тут стоїмо і чи не хочемо на екскурсію.
Я вирішила все ж ризикнути й зайти прогулятися навколо будівлі у дворі. Але вільно ходити мені не дозволили. Тільки я увійшла, до мене приставили дівчину-гіда. На питання чи можна фотографувати — гід відповіла, що можна, але тільки зали та архітектуру. Знімати людей й фривольно позувати на тлі їх святині не можна.
Я не люблю заходити всередину храмів — інтер’єри це не моє, я не розумію їх краси. Але тут у мене не було вибору — мене повели всередину мечеті. Перед входом до великого молитовного залу потрібно роззуватися, а на голову потрібно одягнути хустку. Для тих, у кого з собою немає головного убору, на вішалці біля входу висить з десяток різних шарфів.
Ми увійшли в величезне приміщення, розділене на кілька залів. Всередині було дуже красиво. Без понтів та пафосу, властивого православним церквам. Нічого зайвого.
Сніжно-білі стіни із стриманим золотистим декором, червоний оксамитовий килим на підлозі та багато-багато світла, що проходить через величезні аркові вікна… Нічого спільного з темними залами християнських храмів.
До елементів декору можна віднести хіба що білі колони, що підпирають склепіння стелі, вітражні вікна та величезні кілька метрові люстри в кожному залі.
Усередині мечеті Ар-Рахма я пробула від сили п’ять хвилин. Зробила кілька фото й поспішила на вихід. Себе там я відчувала не комфортно. Весь час поруч була дівчина-гід, яка щось розповідала, але мене не покидало відчуття, що вона мій наглядач. На виході вона вручила мені буклети про їх храм та віру, так би мовити, для загального розвитку… 🙂
На жаль, вільно прогулятися і подивитися східну пам’ятка в центрі Києва у мене не вийшло. Все було під наглядом, і побачила я тільки те, що мені дозволили побачити.
Контроль з боку служителів мечеті викликав розчарування, і я не отримала тих емоцій від відвідування мечеті Ар-Рахма, на які розраховувала. Ніякого задоволення від такої екзотичної архітектури! 🙁
Новий друг
На відвідування Мечеті Ар-Рахма пішло набагато менше часу, ніж ми планували. Так що у нас залишилося набагато більше часу в запасі, і потрібно було придумати, куди його подіти. Поки ми сиділи в одному з сусідніх з мечеттю дворів та міркували чим зайнятися, у нас з’явився новий рудий дебелий дружбан-котяра, якого ми спробували підгодувати.
Але в Києві, мабуть, навіть бездомні коти відчувають себе мажорами. Виявилося, що хліб для нього не їжа, йому тільки м’яско подавай. 🙂
Казковий Сквер Гейдара Алієва
Посидівши-подумавши в спальному районі Києва, ми вирішили спочатку вийти до цивілізації і там вже визначитися з подальшими діями. Так, з Лук’янівської вулиці ми вийшли на Глибочицьку й випадково опинилися біля красивого скверу імені Гейдара Алієва.
І ось тут моя душа відпочила. Акуратненькі чистенькі алеї з лавочками для відпочивальників, екзотичні дерева з червоною осінньою листвою, величезний каскадний фонтан-водоспад в центрі та копія старовинної кріпосної стіни на тлі всього цього. Чарівне місце!
Сквер був відкритий недалеко від посольства Азербайджану у квітня 2013 року на честь 90-річчя від Дня народження колишнього президента Азербайджану Гейдара Алірза огли Алієва, пам’ятник якому встановлений на вході в парк.
Родзинкою скверу є мозаїчний килим на старовинній стіні, по якому стікає вода. Мозаїка в фонтані виконана з кераміки й муранського скла. Це єдина у світі копія в натуральну величину одного з чудес Сходу — килима Шейх Сафі, який був створений на замовлення шаха Тахмасіба у 1539 році й зберігся до наших днів.
Сквер був облаштований за кошти азербайджанських спонсорів. Там, серед іншого, є клумба, на якій з рослин висаджено карта Азербайджану.
Я не очікувала наштовхнутися на таку дивну зону відпочинку серед Києва.
Десь на дальній лавочці сидів охоронець і спостерігав за порядком в сквері. Але ніхто не стояв над душею — фотографуйся, позуй, насолоджуйся красою… Відпочивай так, як тобі подобається. Правда, тільки якщо ти культурна, вихована людина. Бидло — частині нашого населення там робити нічого — в парку заборонено навіть курити, не кажучи вже про розпивання алкогольних напоїв.
Навіть голуби й ті насолоджувалися красою Сходу посеред Києва… 🙂
